Проблема наступності неодноразово обговорювалася на різних рівнях — серед учених, працівників освіти, батьків, членів громадськості. Зазвичай вона нагадує про себе на початку навчального року, коли нерідко вже вкрай загострена. Проте багатьох ситуацій можна уникнути, якщо подбати про «воза взимку». Добре, що є реальна можливість розібратися, обмінятися думками, а головне, визначитися, нарешті, з напрямами подальшої діяльності.

Чому це питання змушує знову і знову повертатися до нього?

Мені здається, саме безліч протиріч і претензій, що неминуче виникають між ланками освіти, вимагають пошуків оптимальної моделі здійснення відповідності, доцільності, життєвості у реалізації безперервного освітнього процесу.

На мій погляд, основна суперечність криється, перш за все, в неспівпаданні уявлень про поняття «наступність» представників ЗДО, школи та батьків.

Вчителі, як правило, незадоволені. Для них; наступність - ця наявність у дитини перед надходженням в школу певних знань, умінь і навичок. Вважають, що дитина приходить до них не навчена правилам і нормам шкільної поведінки.

Вихователі скривджені. Для них забезпечити наступність - значить поклопотатися про те, щоб до дітей, які прийдуть в школу, не було ніяких претензій. Вважають, що дають кожній дитині такий багаж знань, який школа і не здатна запитати, в шкільній програмі цей зміст дублюється, і розвиток певних здібностей дитини обривається.

Батьки хочуть все і відразу. Вони, не вимовляючи слово «наступність», розуміють його як прагнення ранісінько навчити дитину всьому, чому його можна навчити, випустивши з уваги той факт, а на скільки необхідно «особливо просунуті досягнення» дитині саме зараз - в дошкільному дитинстві.

Наступність - це не що інше, як опора на пройдене, використовування і подальший розвиток наявних у дітей знань, умінь і навичок, розширення і поглиблення цих знань, усвідомлення вже відомого на новому, більш високому рівні. Наступність дає можливість в комплексі вирішувати пізнавальні, виховні і розвиваючі задачі. Вона виражається в тому, що кожна нижча ланка перспективно націлена на вимоги подальшого.

Важливим є доцільність взаємодії педагогів дошкільних закладів і вчителів початкових класів щодо здійснення наступності за трьома напрямами: інформаційно-просвітницьким, методичним і практичним.

Інформаційно-просвітницький аспект, або аспект педагогічної освіти, передбачає ознайомлення педагогів дошкільної та початкової ланок загальної освіти з явищем наступності, його специфікою як педагогічного феномену, завданнями здійснення наступності в навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, шляхами її реалізації.

Практичний аспект співробітництва між дошкільними закладами та початковою школою виражається, з одного боку, у попередньому знайомстві вчителів зі своїми майбутніми учнями, а з іншого у кураторстві вихователем своїх колишніх вихованців - першокласників.

Методичний аспект передбачає ознайомлення освітян зі змістом, методами та формами навчально-виховної роботи в дошкільних закладах та початковій школі.

Якщо аналізувати стан сучасного підходу до організації якомога комфортнішого, гуманнішого переходу дошкільників до початкової освіти, то проводиться велика робота колективів дошкільних закладів та шкіл.

Та незважаючи на старання обох сторін залишаються вкрай небезпечні питання, що не дозволяють заспокоюватися на досягнутому. Успішній адаптації вихованців дитячого садка до школи сприяє:

•  розвиток пізнання у дошкільників як основи пізнавальної активності майбутнього учня (пізнавальна активність є необхідним компонентом навчальної діяльності, забезпечує інтерес дитини до навчання, довільну поведінку);
•  розвиток здатності до самостійного розв'язання різних завдань, що допомагає дитині успішно навчатися (цьому сприяє просторове моделювання, використання планів, схем, знаків, символів);
•  формування у дітей розвиненої уяви (це забезпечується використанням сюжетно-рольових ігор, ігор-драматизацій, конструювання, різних видів художньої діяльності);
•  розвиток комунікабельності - уміння спілкуватися з дорослими та однолітками. Ці складові готовності дитини до шкільного навчання досить часто не відповідають віковим нормам.

Це особливо актуально для дітей, що прийшли з корекційнйх груп дитячих садків, оскільки природні труднощі адаптації до школи ускладнюються тим, що ці діти мають різні проблеми зі здоров'ям.

Доволі часто це справді біда і для дитини, і для сім'ї, і для педагогів. Найтяжчі випадки характеризуються повною відсутністю розуміння того, що від дитини вимагається. Учень не може проаналізувати внутрішню структуру зразка, а іноді і сенс самого завдання. Така дитина потребує багато індивідуальної допомоги. У протилежному випадку учень ризикує випасти з темпу діяльності класу і тоді ввімкнеться механізм запуску дезадаптаційних процесів.

Психологами навчальних закладів здійснюється обстеження учнів 1-го класу у сприятливій для малюків формі. Це дозволяє з'ясувати індивідуальні особливості їх пізнавальної діяльності та особистісного розвитку. Такі дані (які бажано мати у квітні) є основою передбачення можливих труднощів у навчанні дітей, дозволяє педагогам вчасно застосувати різні форми корекції.

За даними Інституту спеціальної педагогіки АПН України серед 20-25% дітей, які мають труднощі у навчанні у масовій початковій школі, до 10% із ЗПР (затримкою психічного розвитку).

У масових школах таким дітям практично неможливо надати необхідний комплекс психолого-педагогічних послуг. Тому вони швидко стають важковиховуваними (замкнені, тривожні або навпаки агресивні). Дослідження психологів показують, що ці діти здатні до навчання і розвитку в умовах індивідуального або групового (у малій групі) навчання, спеціальної роботи з розвитку мовлення, саморегуляції та ін.

Загалом для дітей із ЗПР в районі створено спеціальні класи при загальноосвітніх школах : І класів - 1, II кл - 1, III - 2, 4 кл - 2, всього таких 6 класів, в яких навчається 57 учнів.

Треба вивчити де і яким чином доцільно створювати класи корекції. Якщо затримка у розвитку виражена сильно і після першого класу не відбувається позитивних змін, таку дитину після відповідних консультацій та за згодою батьків доцільно перевести до спеціальних класів.

В ЗДО є корекційні групи, в яких виховується близько 370 дітей і таких діток вже можна виявити на ранньому етапі. Тому що в шкоді страдає не тільки ця дитина, а й оточуючі.

Успішній адаптації першокласника до школи сприяє правильна організація навчально-виховного процесу:

наявність матеріальної бази;

чітке дотримання режиму дня;

забезпечення оптимального гігієнічного мікроклімату навчальних кімнат;

врахування вікових особливостей;

врахування рівня розвитку і стану здоров'я; створення комфортного психологічного мікроклімату.

Конче потрібно посилити контроль за дотриманням та створення у початкових класах ігрових зон, відповідності меблів, забезпечення режиму, особливо харчування.

Ще однією із причин труднощів в роботі з першокласниками є недостатня обізнаність учителів   з   фізіологічними   та   психічними   особливостями   дітей   цього   віку.   Вчителі початкових класів дещо „програють" у знанні особливостей дошкільників. Це призводить до певних непорозумінь між вчителем та учнем і може загальмувати розкриття творчих здібностей першокласників. Період адаптації, який повинен проходити у вересні-жовтні не зажди витримується вчителями, як показала перевірка.

Одним з істотних результатів наступності між дошкільною і початковою ланками є розвиток провідної діяльності кожного періоду дитинства (ігровий - в дошкільному, учбової - в молодшому шкільному). Вона є найважливішим чинником психічного і особового розвитку дитини, і веде до безболісної адаптації на подальшому ступені освіти. Адаптаційний період, організований із урахуванням особливостей роботи з першокласників, дає змогу значно покращити результати.

Принагідно підкреслю, що у нас ринок пересичений різноманітними зошитами з друкованою основою, що стимулює вчителів до включення у навчальний процес з 6-літками не лише справді необхідних, а й недоцільних посібників. А це все породжує перевантаження, знижує рухливість малюків.

Особливу тривогу викликає зростання стомлення та перевтоми дитини. Ця проблема усвідомлюється всіма та в той же час ніяк не може бути вирішена. Ще на початку століття італійський фізіолог Моссо та німецькі вчені Верхард, Гакер, Лоренц та ін. довели, що стомлення та перевтома - це явища фізіологічного й хімічного порядку. Вони аналогічні отруєнню організму. Була відкрита отрута перевтоми - «кенотоксин», який негативно впливає не тільки на працездатність людини, а й на її загальний емоційний стан. Наші діти і так належать до «нервового століття», і багатьох явищ, що призводять до стомлення, уникнути не завжди вдається, але цей стан ще більш посилюється, оскільки не передбачено заходів, які б запобігали або знижували його.

В плані роботи РМО учителів слід передбачити майстер-класи з оволодіння
методиками спілкування з цими дітьми, організації навчальної та ігрової діяльності,
змістового оцінювання, вивчення вікових психофізіологічних особливостей діяльності
першокласників.

Отже, маємо чітко визначену проблему, вирішення якої залежить від виявлення кореня негараздів і шляхів подолання труднощів.

Створити умови комфортного існування підростаючого покоління впродовж усього освітнього процесу, уникнути небажаних наслідків при переході від одного етапу в навчанні й вихованні до іншого можна лише об'єднавши зусилля сім'ї, ЗДО та ЗНЗ.

Тому сьогодні ми закликаємо Вас до створення та реалізації педагогічного проекту „Наступність в дошкільній і початковій освіті".

ПАРТНЕРСЬКЕ СПІЛКУВАННЯ ЗДО №28 І КЗШ №99 У  ФОРМУВАННІ ІННОВАЦІЙНОЇ ОСОБИСТОСТІ 

ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

У наш час, коли в системах цінностей і відносин між людьми від­буваються докорінні зміни, змінюється соціально-психологічний клі­мат у родині і школі. Це призводить до зростання психологічного на­вантаження на першокласників і до дезаптаційних явищ. У зв'язку з цим особливого значення набуває проблема забезпечення природ­ності, поступовості і плавності адаптації Шестирічних першоклас­ників до нових умов шкільного життя.

Адаптація — пристосування організму, його систем, особистості до характеру окремих впливів, змін та умов життя в цілому.

Пристосування дитини до школи — досить тривалий і нелег­кий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем ор­ганізму. Показники тривожності у дитини знижуються посту­пово, показники працездатності підвищуються десь через шість тижнів. Залежно від стану здоров'я, підготовки до шкільного жит­тя (чи то дитячий колектив, чи дитина отримала підготовку вдо­ма) адаптація до школи, до нових умов життя відбувається по-різному, У дослідженні Г. Чуткіної виділено три рівні адапта­ції дітей до школи.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний ма­теріал засвоює легко; глибоко й повно оволодіває програмовим ма­теріалом, розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до само­стійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі по­зитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних пере­живань; розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його до­сить детально й наочно; засвоює основний зміст програми з усіх пред­метів, самостійно розв'язуй типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом із тим потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків і виконує домашні завдання; доручення виконує сумлін­но; товаришує із багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане само­почуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником зумовлює труд­нощі; під час виконання самостійних завдань учень не виявляє до  них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійно­го контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчи­теля, так і з боку батьків; може зберігати працездатність та увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового ма­теріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливо­го бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізви­ща лише частини однокласників. Полегшити процес адаптації неможливо без знання основ фор­мування особистості дитини, без створення для дошкільників розвивального середовища, без наступності методів роботи і спілкування педагогів дошкільного навчального закладу і початкової школи, ж відповідності вимог до можливостей дитини.

Високий рівень адаптації до шкільного життя зумовлюють такі чинники:

• адекватне усвідомлення свого статусу в групі ровесників;
• правильні методи виховання в сім'ї;
• відсутність (загалом) конфліктної ситуації в сім'ї (відсутність у сім'ї конфліктів через алкоголізм; повна сім'я);
• високий рівень освіти батьків;
• функціональна готовність до навчання в школі, шкільна зрілість;
• високий статус дитини в групі, перш ніж вона пішла в перший клас;
• задоволення від спілкування з дорослими;
• позитивний стиль ставлення до дітей з боку вихователя і вчителя під час підготовчого періоду;
• позитивний стиль ставлення до дітей учителя першого класу.

Науковці вважають, що адаптація учнів до школи є основним критерієм оцінювання ефективності психологічної готовності дітей до школи. Успіх адаптації залежить від рівня психологічної готов­ності дошкільника до школи.

У психологічній готовності  психологи виділяють такі параме­три особистісної готовності, необхідні для оволодіння навчаль­ною діяльністю:

• уміння свідомо підпорядковувати свої дії правилу, що узагаль­нено визначає спосіб дій;
• уміння орієнтуватися на задану систему вимог;
• уміння уважно слухати й точно виконувати завдання, які запро­поновані в усній формі;
• уміння самостійно виконувати необхідні завдання за зразком, який сприймається візуально.

Розвиток інтелектуальної готовності  до навчання в школі припускає:

• диференційоване сприйняття;
• аналітичне мислення (здатність усвідомити основні ознаки і зв'язки між явищами, здатність відтворювати зв'язок);
• раціональний підхід до дійсності (послаблення ролі фантазії);
• логічне залам’ятовування;
• інтерес до знань, до прийому їх здобуття;
• оволодіння на слух розмовним мовленням і здатність до розумін­ня і вживання символів;
• розвиток тонких рухів руки і здатність до розуміння і вживання символів.

У соціально-психологічному компоненті  виділяються:

соціальна компетентність — це знання норм і правил поведін­ки, прийнятих у певному соціально-культурному середовищі, ставлення до них; реалізація цих знань на практиці;

мовленнєва компетентність — рівень мовленнєвого розвитку, який дозволяє людини в процесі спілкування вільно використо­вувати свої знання про мову;

комунікативна компетентність — знання і розуміння невербального спілкування, вміння вступати в контакт як зі своїми однолітками, так і з дорослими; соціальна і мовленнєва компе­тентність є елементами комунікативної компетентності.

Фізіологічна готовність — це медико-гігієнічні показники, рі­вень фізичного і біологічного розвитку, стан здоров'я дитини, коли вона розпочала навчання у школі. Знання цих показників необхід­не для вибору навантажень для дитини.

На думку психологів, готовність до навчання у школі формується під кінець дошкільного дитинства і сприяє покращенню адаптації до умов і вимог психологічного самопочуття та шкільного середовища.

Аби допомогти дитині під час адаптації, слід проводити комплексні заходи, завдяки яким вже на кінець першого півріччя дитина долає труднощі. З-поміж таких заходів виділяють:

1) індивідуальну роботу з психологом (корекційні ігри, бесіди);

2) консультації для батьків;

3) засідання малих педрад;

4) ігри та завдання з метою корекційно-виховної роботи.